Використання неперевіреної або маніпулятивної інформації
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Використання неперевіреної або маніпулятивної інформації
Під час війни інформаційне поле стає таким же полем бою, як і окопи. У цій війні кулі замінюють слова, ракети — заголовки, а фейки — засоби психологічного впливу. Усі сторони збройного конфлікту намагаються не тільки знищити армію супротивника, а й дестабілізувати його суспільство зсередини, зламати дух, посіяти паніку. І саме журналісти, часто ненавмисно, можуть стати провідниками дезінформації, ретрансляторами ворожої пропаганди або творцями інформаційного шуму, що шкодить обороні країни.
Війна в Україні стала полем постійного потоку фейків — від вигаданих перемог ворога до нібито “зрад” української влади. Усе це запускається не тільки через Telegram-канали, а й через псевдомедійні ресурси, інтерв’ю “експертів”, навіть ботів у коментарях. У цьому хаосі журналіст може втратити здатність до критичної оцінки інформації. Ба більше — в умовах конкуренції ЗМІ й боротьби за “першість” у публікації сенсаційного матеріалу журналісти іноді нехтують перевіркою даних. Однією з найнебезпечніших форм маніпуляції є емоційно упаковані фейки. Наприклад, повідомлення про масову загибель дітей, нібито через “зраду військового керівництва”, може мати катастрофічний ефект — навіть якщо ця інформація вигадана. Люди вірять тому, що викликає сильні емоції. Тому обов’язок журналіста — не лише повідомляти факти, а й активно відділяти інформацію від маніпуляції. Уникаючи цього, медіа можуть стати не інструментом просвіти, а інструментом знищення віри в правду.
Інша складова — напівправда. Це коли окрема фраза чи факт є правдивим, але подається у спотвореному контексті. Наприклад, цитата з офіційної особи, вирвана з контексту, або статистика, подана без пояснення, може спотворити загальне уявлення про ситуацію. І навіть правдиві дані можуть у такому разі викликати зневіру чи обурення, якщо їх спеціально “оформили” під певний настрій. Особливу відповідальність у цьому контексті мають незалежні журналісти, які не належать до великих медіа. Блогери, стримери, військові кореспонденти на місцях — усі вони фактично стали частиною нової медіареволюції. Але саме вони часто є першими, хто “ловить” новину. І саме вони мають обов’язок перевіряти, а не просто передавати побачене.
Критичне мислення, верифікація, співпраця з аналітиками, фактчекерами, використання перевірених джерел — ось етичний кодекс журналіста під час війни. І найголовніше — усвідомлення, що за кожною інформацією стоїть дія. І вона може врятувати або знищити.
Ярослав Пустовгар,
студент 4 курсу Київського університету культури
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
